Відродження та повернення кримськотатарського народу після депортації
Після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС кримські татари не отримали дозвіл на повернення на власну батьківщину – в Крим. Фактично, їхнє вигнання стало безстроковим. Тоді ж, наприкінці 1950 – на початку 1960 років, виникає національний рух кримських татар за відновлення своїх прав та повернення на історичну батьківщину. Цей рух став одним із наймасштабніших і найтриваліших правозахисних рухів у Радянському Союзі. Кульмінацією стала акція на Червоній площі в Москві в липні 1987 року, коли сотні представників громади відкрито звернулися до влади з вимогами про право повернення до Криму. Саме завдяки громадському тиску радянська влада в листопаді 1989 року скасувала заборону на проживання кримських татар у Криму.
Відразу після отримання можливості розпочався самоорганізований процес масового повернення. Уже наприкінці 1980-х та особливо в 1990– 1991 роках тисячі сімей вирушили назад до Криму. Повернення було стихійним і надзвичайно складним, громада самоорганізувалася і створила близько 300 нових поселень компактного проживання по всьому Криму.
Ці поселення, зведені власними силами кримських татар, стали символом повернення народу на рідну землю.
У 1991 році було відновлено інституційне представництво кримськотатарського народу. 26 червня 1991 року в Сімферополі відбувся історичний Другий Курултай кримськотатарського народу, який став продовженням традиції національного самоврядування, започаткованої ще у 1917 році. На Курултаї було проголошено відновлення прав народу на самоврядування у Криму та створено представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу. Меджліс став легітимним виразником інтересів кримських татар, взаємодіючи з органами влади України та міжнародною спільнотою у питаннях повернення, відновлення майнових прав, розвитку освіти, мови та культури.
Повернувшись додому, кримськотатарський народ почав активно відроджувати свою культуру, мову і релігійне життя, попри складні стартові умови. У перші роки після репатріації було відновлено діяльність кримськотатарського драматичного театру, створено фольклорний ансамбль «Кирим», відкрито бібліотеку імені Ісмаїла Гаспринського та Музей історії і культури кримськотатарського народу. У ЗМІ з’явилися перші програми та друковані видання кримськотатарською мовою. В громадах почали відкриватися мечеті, повернуті культові споруди, які за радянських часів були перетворені на склади чи музеї. Почалося будівництво шкіл з елементами навчання рідною мовою.
